Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина

Сидить старенький Йоганн на лавi бiля своїх постинаних загублених друзiв i перебирає на колiнах старечими руками нiжнi пелюстки, а в головi – сумнi думки.

Оце сама графиня вчора їздила вмовляти. Так дочка просто не прийняла старої матерi, чи з сорому, чи з завзяття, тiльки не прийняла, та й годi. А вiлла в неї – чистий палац.

I принцеса як не своя. I графиня прибита горем. I Штор iз Шторихою в тузi та горi. Стоїть лабораторiя пусткою, не стало доктора Рудольфа, гiрше, нiж помер нещасний, любий доктор Рудi. Не буде вже кому тепер учити його, старого, як по-латинському звуться зозулинi сльози. А тут iще папiрцiв хтось через мур понакидав у сад? Позбирав їх йоганн, а прочитати не може – слiпий уже став на читання, чує ще зовсiм добре, а читати не втне – зараз же плачуть старi очi.

I перебирає старенький йоганн старечими покрученими пальцями тоненькi аркушики паперу, на яких тiльки й може розiбрати великi лiтери "Громадяни!" – далi плачуть старi очi.

I знов перебирає пелюстки, i шкода йому постинаних мовчазних друзiв своїх, i не знає, що його робити. Хоч би до столу подали, так нiхто вчора й до столу не зiйшов, навiть стара графиня не вийшла iз своєї кiмнати.

А сонце пiдводить свою владичну голову все вище та вище, голо!ва ж старенького Йоганна схиляється все нижче та нижче, покiрно й солодко куняючи пiд благосним теплом.

I вмить злякано скидується: по дорiжцi, як i вчора, строго й рiвно ступає принцеса. Як i вчора, очi спущенi долу, уста тiсно стуленi, в лицi чи тяжка дума якась, чи невсипуща зацiплена туга.

Старенький Йоганн не знає, що йому робити, пiднести чи не пiднести чорно синi троянди. А може б, хоч трошки звеселилися замкненi уста, може, хоч легесенькою втiхою зм'якшились би строгi очi. Страшно: а що, як гляне на нього так само, як на Германа, коли той спитав щось не до речi про автомобiль?

Принцеса байдужими очима проводить по зiщуленiй постатi садiвника, потiм по квiтах i спиняється на папiрцях. На квiти, на чорно синi троянди й не дивиться, а до папiрцiв аж сама пiдходить i нахиляється.

I бачить старенький Йоганн, як раптом принцеса кидається на тi аркушики, хапає горiшнiй, впивається в нього очима, а папiрець аж лопотить у руках – так трусяться пальцi їй.

– Де ви взяли цi вiдозви?

Йоганновi стає страшно.

– Пiд муром, ваша свiтлосте. Хтось накидав уночi.

Принцеса з папiрцем майже бiжить далi до того мiсця, де й учора сидiла на лавi пiд бузком, що проти самої лабораторiї.

Йоганн якийсь час ошелешено стоїть коло квiток. Потiм по малу обережно просувається й пiдбирається до тої лави, що пiд бузком. Що ж це таке могло бути в тих папiрцях, що так чудно подiяло на принцесу?

I дивна рiч: йоганн бачить, що принцеса зовсiм не гнiвається. Навпаки – звеселилося лице її, зм'якшилися тiсно замкненi уста, очi iскряться, як полита трава пiд сонцем. Що ж воно таке за диво, тi папiрцi?!

Принцеса раптом рвучко пiдводиться й з папiрцем у руках швидко йде в дiм. I знову – чи здається старому, чи справдi так-лице принцеси немов заклопотане. Отож дивнi папiрцi!

Йоганн вертається до лави, забирає решту аркушикiв i також прямує додому – там уже вiн найде собi раду з папiрцями i з квiтками.

От якраз на порозi свого помешкання стоїть сама Шториха. Звела лице й очi, чудна жiнка, до сонця й наче молиться, отут надворi, така поставна, поважна собi жiнка.

Йоганн тихесенько пiдходить – чи молиться людина, чи так до сонця зажурену душу виставила, нащо перебивати? Але Шториха чує рип пiску й повертає голову до Йоганна. Ну, коли сама побачила, можна й смiлiше пiдходити.

I знову старенькому Йоганносi аж моторошно робиться, не дочитавши навiть до краю папiрця, панi Штор як не сплесне руками, як не заллється вся радiстю, як не кинеться в дверi до себе з криком "Гансе! Гансе!" Та що ж воно таке за чудодiйнi папiрцi, ради всього святого на свiтi божому?!

Вiкна помешкань Шторiв одчиненi, вони врiвень iз землею, i старому Йоганновi добре чути, як там радiсно грюкають дверi, як гомонять у сусiднiй хатi голоси. Це панi Штор, оче видно, читає того чудного папiрця свойому чоловiковi. Але старий йоганн не чує нового вибуху радостi. Навпаки – вiн чує цiлком протилежне: вибух гнiву, лютi. Голоси враз загоряються гнiвною жагою, налiтають один на одного, гризуться.

От вони переносяться ближче, до цiєї кiмнати.

– Та краще б вiн зогнив у божевiльнi разом iз своєю Машиною, анiж злигатися з цими бандитами, душогубами, злочинцями проти порядку й закону! Чуєш, ти? Нащо менi його таке здоров'я! На сором, на ганьбу, на нещастя нам?! I ти ще СМIЄШ..

Але тут чийсь жiночий голос, чийсь чужий, не Шторишин, не той тихий, раз у раз рiвний i низький голос, який так добре знає йоганн, а голосний, рiзкий, високий, як югтями згори впивається в Штора.

– Та будь проклят i твiй порядок, i твої закони, i твої графи, i ти сам, коли ти ради них зичиш смертi й муки своїй дитинi! Чуєш ти? I хай благословеннi будуть отi злочинцi й душогуби, що хочуть добра моїй дитинi! Ти – не батько, а кат! Ти одну дитину вже загубив ради свого порядку, хочеш i другу?! О нi! Годi!

З дверей виходить шофер Герман i потягається на сонце. йоганн одходить од вiкна, тримаючи в руцi заклятi папiрцi Ану, хай Герман прочитає йому, що воно там таке? Герман iз виглядом лiнивої вищостi й вибачливостi до старенького са дiвника бере з рук його вiдозву й мовчки починає читати. I раптом скрикує:

– Ого! Оце так штука!

I хоче бiгти з папiрцем назад до дверей. Але тут йоганн хапає його за руку й рiшуче вимагає або прочитати йому вголос, або вернути папiрець.

Герман тут читати не може – це страшний папiр, за нього навiки в тюрму засадять. Треба читати його в хатi, тихенько, пошепки.

I Герман iз усмiхом тягне за собою в дверi прилиплого дiдуся. Добре, нехай пошепки, нехай у хатi, нехай хоч у тюрму, а Йоганн хоче таки нарештi знати, що там є в тих страшних паперах.

I в своїй хатi Герман пiвголосом читає Йоганновi, кухаревi й двом льокаям страшний папiр:

"Нове злочинство капiталу! Громадяни!

Молодий генiальний учений Рудольф Штор зробив великий науковий винахiд вiн винайшов апарат, який дає змогу людинi без посередництва тваринних органiзмiв приймати, як страву, сонячну енергiю. За допомогою цього апарата, всяка рослина стає придатна для вживання.

Розумiючи величезне значення цього винаходу, розумiючи, що Сонячна машина визволяє людство вiд дотеперiшнiх способiв годування, а тим самим – од сучасних способiв господарства, розумiючи, нарештi, що це визволення неминуче тягне за собою визволення й од усiх теперiшнiх економiчних, соцiальних, полiтичних i всiх iнших форм утиску й залежностi одних людей од других, не бажаючи розставатися з пануванням над сотнями мiльйонiв людей, Капiтал учиняє дике злочинство: з наказу Фрiдрiха Мертенса, голови бандитської органiзацiї, званої "Об'єднаним Банком", агенти й прислужники його схопили Рудольфа Штора й засадили в лiкарню для ду-шевнохорих.